среда
11 июля 2012г.

Английская версия


Експертна оцінка змісту доктрини “Новий світовий порядок” Олексія Ледяєва
31.01.2008
Перед експертами були поставлені наступні питання:

1. Чи вбачаються в доктрині “Нового світового порядку” Олексія Ледяєва ознаки релігійного екстремізму, заклики нетерпимого ставлення до віруючих інших віросповідань чи інших релігійних течій в Україні? 2. Чи вбачаються в діях О. Ледяєва, який проповідує доктрину “Нового світового порядку” в Україні, ознаки порушення чинного законодавства України і посягання на права інших осіб?

Для проведення експертної оцінки експертам були надані наступні матеріали:
1. Дворжецкий Г. Теология доллара // Днепровская правда. – 2005, 2 апреля. – № 13. – С. 6.
2. Гранов Д. Украина – колыбель религиозного экстремизма // Свое мнение. – 2005, 25 мая. – № 20. – С. 11.
3. Рогозянский А. “Оранжевое настроение” наступает: Сектант Ледяев устанавливает Новый мировой порядок в Украине // www.sedmica.ru.
4. Фомин С. Между депортацией и революцией: выбор пастора Аделаджа или черное лицо национального возрождения // www.rusk.ru/st.php”?idar=102990
5. Підбірка інтернет-матеріалів без зазначення авторства з аналізом окремих положень доктрини “Нового світового порядку” О. Ледяєва та про діяльність його послідовників в Україні.
6. Бланк заяви-анкети для вступника на факультет підготовки місіонерів та священнослужителів Духовної Академії “Посольство Боже”.
8. Нарижный Ю.А. Харизматические культы (неопятидесятники). Анализ вероучения, особенностей организации и культовой практики. – Д.: [Б. в.], 2005. – 23 с.
9. Пастор Алексей Ледяев . Новый мировой порядок // http://oicos.narod.ru/now.html.
10. Два компакт-диска формату DVD+R із відеозаписом проповідей О. Ледяєва в Україні на початку 2005 р. (з контексту можна встановити, що вони були виголошені до 23 січня 2005 р.).

Дослідивши надані матеріали, експерти вважають, що:

Позиції № 1 – 5 не могли бути використані для обґрунтування висновків, бо містять оцінку окремих положень доктрини “Новий світовий порядок” іншими особами, але не є цілісними текстами виступів чи інтерн’ю О. Ледяєва. Слід також зазначити, що підбірка інтернет-матеріалів має відверту антиукраїнську спрямованість зі спробами демонізації особи Віктора Ющенка та Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Позиція № 8 не може бути залучена до експертизи, бо в даному посібнику відсутня інформація про доктрину “Новий світовий порядок”.

Позиції № 6, 7 не можуть бути залучені до експертизи, бо не містять інформації про доктрину О. Ледяєва чи про його діяльність на території України.
Таким чином, експертами досліджувалися лише позиції № 9, 10. Курсивом наведено цитати з досліджуваних матеріалів, напівмасним шрифтом наведено окремі норми чинного законодавства України.
Аналіз доктрини “Новий світовий порядок” О. Ледяєва
Експерти, досліджуючи надані матеріали, виокремили в характері опорних шість доктринальних груп тверджень, які в подальшому аналізувались на предмет наявності в них ознак релігійного екстремізму та посягання на права інших осіб.

Твердження 1

“Если христиане не обретут государственности и не узаконят своего существования, не узаконят своей морали и нравственности, и христианских ценностей на законодательном уровне, рано или поздно мы останемся вне закона… Мы как народ претендуем на государственность”. “Эй, Украина, мы народ или кто?” “Если народ, то мы на законных основаниях претендуем на государственность… В 2005-м мы перещеголяем все народы, обретём государственность и докажем всему миру, что мы не толпа, мы не быдло, мы не твари и не сектанты. Мы – народ Божий. И на законодательном уровне мы завоюем своё право существовать как народ” (позиція № 10).

Вважаємо, що центральним положенням в доктрині О. Ледяєва є ідея створення так званої “християнської держави”, для обґрунтування якої він ототожнює релігійну спільноту з народом. Цілком очевидно, що О. Ледяєв та його послідовники ставлять за мету створити таку державу на території вже існуючої держави чи держав.

У цьому контексті треба підкреслити, що законодавство будь-якої держави такі дії визначає як посягання на її територіальну цілісність і відносить до важких кримінальних злочинів. У своїх висловлюваннях О. Ледяєва закликає створити таку державу на території України, чим ігнорує очевидний факт української державності.

Крім того, подібні заклики суперечать чинному законодавству України і посягають на засади конституційного ладу України, адже ч. 2 ст. 2 Конституції України проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Більш того, ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. (в подальшому – КК) встановлює, що умисні дії, вчинені з метою зміни меж або території або державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той же строк.

Твердження 2

“Всякая власть от Бога…” (позиція № 9). “... мы пришли сейчас к тому моменту, когда мы должны из своей среды поставить царя. Скажешь: “Откуда они?” У нас есть цари, есть министры, у нас есть мэры городов, у нас есть свои братья, которые могут пойти в правительство и защитить интересы народа Божьего ” (позиція № 10)..

Вважаємо, що дані твердження суперечить частині 2 ст. 5 Конституції України, в якій закріплено один з основоположних принципів сучасного конституціоналізму – принцип народного суверенітету: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”.

На нашу думку, воно також суперечить пунктові 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217А (ІІІ) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 10 грудня 1948 року: “Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування”.

Твердження 3

“Евангелие будет проповедоваться в кабинетах премьеров и президентов”, “Реки пророческого помазания потекут в президентские кабинеты. Бог даст Церкви слово и специальное послание для начальствующих и властей”, “Церковь будет иметь слово среди конгрессменов и парламентариев”, “Евангелие будет проповедоваться в странах официально на всех государственных языках… Официальное разрешение на Евангельское вторжение будет собственноручно подписано королями, шейхами, царями и президентами этих стран…”, “...принципиально стоит вопрос о вторжении христианства в политическую жизнь страны” (позиція № 9). “Я говорю открытым текстом о христианском правительстве. Я говорю открытым текстом, что мы претендуем на то, чтобы жить в христианской стране, которую возглавляет христианское правительство”, “Если в государственной власти не будет наших представителей, наши интересы социалисты не будут защищать, наши интересы коммунисты не будут защищать. Коммунисты защищают свои интересы, социалисты защищают свои интересы, мусульмане защищают свои интересы. И, кроме христиан, на законодательном уровне наши интересы никто не будет защищать”, “Без политической власти мы ничего не сделаем” (позиція № 10)

Вважаємо, що дані твердження вказують на мету прихильників доктрини “Нового світового порядку” – створення теократичної держави, де панівною має бути християнська церква в трактуванні О. Ледяєва та його послідовників. Ця теза прямо суперечить ч. 3 ст. 35 Конституції України, в якій закріплено, що “Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова”, а також положенням ст. 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 р., де зазначається, що “Церква (релігійні організації) в Україні відокремлені від держави” (ч. 2), “Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається” (ч. 5), “Релігійні організації не виконують державних функцій” (ч. 6), “Релігійні організації... не висувають кандидатів до органів державної, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів” (ч. 7).

На нашу думку вони також суперечать частині 1 ст. 35 Конституції України, в якій закріплено: “кожен має право на свободу світогляду і віросповідування. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність”, – і положенню, закріпленому в частині 2 ст. 3 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”: “Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду”.

Частина 2 ст. 35 Конституції України закріпила, що здійснення права на свободу світогляду і віросповідування може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Є підстави вважати, що дані твердження також суперечать положенням базових міжнародно-правових актів з прав людини, які ратифіковані законодавчим органом України і є частиною національного законодавства України.

Йдеться, зокрема, про:

– ст. 18 Загальної декларації прав людини: “Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію і переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів”;

– ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого і відкритого для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 р., набув чинності для України 23 березня 1976 р.): “Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію і переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень”;

– ст. 9 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. (ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р.):

“1. Кожен має право на свободу думки, совісті і віросповідання; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні та дотриманні релігійних і ритуальних обрядів.

2. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших людей”.

Твердження 4

“Я искренне не понимаю, почему идея создания христианского политического пространства вызывает мгновенный протест и раздражение?”, “Создание христианского геополитического пространства – это Божий план и смысл последнего Пробуждения” (позиція № 9).

У проповіді, виголошеній в Україні на початку 2005 р., О. Ледяєв ділився досвідом просування кандидатів до парламенту Латвії через так звану “Першу партію” (позиція № 10).

Присутній на проповіді пастор Сандей Аделаджа, громадянин держави Нігерія, звертаючись до громадянина держави Латвія О. Ледяєва, сказав наступне (авторський стиль збережено): “Это первое в истории этой страны, Алексей, баптисты, харизматы, пятидесятники – все объединились и согласились создать политическую партию, которая будет безвыгодно представлять Божий интерес и в парламенте, и во всех сферах” (позиція № 10).

Вважаємо, що такі твердження суперечать ч. 1 ст. 7 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”: “Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру...”

План створення християнського геополітичного простору, який є сенсом діяльності релігійної організації, очолюваної О. Ледяєвим, не може бути визнаний таким, що відповідає зазначеній меті. Річ у тім, що геополітика – поняття суто політичне, а її суб’єктами є, передусім, держави, центральні органи державної влади – парламенти та уряди. В формуванні геополітики через парламентські фракції беруть участь політичні партії. Проте не релігійні організації, адже вони “не висувають кандидатів до органів державної влади” (ч. 8 ст. 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”).

Відомо, що в Україні релігійна організація не може бути політичною партією, оскільки ст. 2 Закону України “Про політичні партії в Україні” № 2365-ІІІ від 5 квітня 2001 р. визначає: “Політична партія – це зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах”. Не може релігійна організація діяти й через певні політичні сили, бо це суперечить положенню, закріпленому в ч. 8 ст. 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”: “Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки”.

Твердження 5

“Чем меньше христианского содержания в стране, тем безобразнее и примитивнее общество. Чем больше христианского содержания в стране, тем оно прогрессивнее и цивилизованнее”, “Не коммунисты, не мусульмане и не буддисты – но христиане в современном мире наводят порядок и определяют дальнейшую перспективу мирового развития”, “Если правительство закрыто для христианства – оно будет открыто для оккультизма… Вот она типичная комбинация в высших эшелонах власти. Государственный чиновник, а рядом, как зловещая тень – волхв, проще колдун, лжепророк…”, “...христиане, порочно оккупируя задворки всеобщего развития, прячут голову в песок...”, “Погружаясь в пучину религиозного мазохизма, воспевая боль и слабость, смиряясь и самоустраняясь, они изолируют себя от общества…”, “Христиане, остановитесь, очнитесь и не безумствуйте... Богу душно и тесно в нашем затхлом и дремучем религиозном мирке. Он устал от нашей тупости и ханжества, компромисов и преступного безделья”, “Церковь ХХІ века шокирует мир, приведет его в панику и трепет. Ее красота и мудрость, величие и власть, колоссальный размах и грандиозные масштабы, как наводнение покроет нашу землю” (позиція № 9).

Зі змісту розділів “Христианское правительство” та “Да придет Царствие Твое!” (позиція № 9) можна зробити висновок, що вірних православної, греко-католицької та католицької церков О. Ледяєв назагал не сприймає як справжніх християн, а такими він вважає лише себе і своїх однодумців. А до “демонізованих” О. Ледяєв відносить всіх, хто не поділяє проповідувану ним доктрину “Нового світового порядку”.
Дані твердження брутально ображають релігійні почуття представників інших конфесій і можуть бути кваліфіковані як спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі.

На нашу думку, вони суперечать ч. 9 ст. 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, яка встановлює, що “Релігійна організація не повинна... в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань”.

Згідно з ч. 1 ст. 161 КК, умисні дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Частина 3 тієї ж статті за ті ж дії, вчинені організованою групою осіб встановлює покарання у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Особливо звертаємо увагу на наступне: якщо наведені твердження є програмним положенням релігійної організації, очолюваної О. Лєдяєвим, і використовується в її обрядовій чи проповідницькій діяльності, то, згідно з ч. 1 ст. 37 Конституції України та ч. 4 ст. 16 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, діяльність даної організації має бути заборонена.

Твердження 6

“Друзья мои, исторический опыт показывает, что если страной управляют люди ущербные, физически неполноценные и демонизированные, над страной неизбежно нависает угроза тоталитаризма, фашизма, коммунизма, антисемитизма и прочего проклятия” (позиція № 10).

Вважаємо, що дане твердження посягає на конституційне право громадян з фізичними вадами, адже ст. 38 Конституції України закріпила: “Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування”. А ч. 1 і 2 ст. 24 Конституції України встановлюють: “Громадяни мають рівні права та свободи і є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”. До інших ознак якраз і відноситься стан здоров’я. Існує лише одна причина, пов’язана зі станом здоров’я, за якою громадянин не може мати права голосу й не може бути обраний народним депутатом України, Президентом України – визнання його судом недієздатним (частина 2 ст. 70, частина 2 ст. 76, частина 2 ст. 103 Конституції України).

Ці конституційні положення деталізуються в інших законодавчих актах. Зокрема, ст. 4 Закону України “Про державну Службу” № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 р. в редакції 2003 р. закріпила, що право на державну службу мають громадяни України, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 ст.3 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. в редакції 2003 р. встановила: “Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються”.

Стаття 5 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” № 2493-ІІІ від 7 червня 2001 р. в редакції 2003 р. закріпила наступне: “Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території.На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов’язків”.
Також, на нашу думку, воно суперечить положенням базових міжнародно-правових актів з прав людини, ратифікованих парламентом України:

– частині 1 ст. 2 Загальної декларації прав людини: “Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статті, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища”;

– пунктам 1 та 2 ст. 21 Загальної декларації прав людини:

1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.
Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні”;

– пунктові 2 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: “Будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом”;

– статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: ”Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість:
брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби”;

– ст. 14 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.: “Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин”;

– ст. 17 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.: “Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі будь-яке право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в Конвенції”.
Вважаємо також, що посилання на історичний досвід є некоректними. Загальновідомим є факт, що Франклін Делано Рузвельт, який не міг самостійно ходити, а пересувався в інвалідному візку, став одним з найвидатніших президентів в історії Сполучених Штатів Америки та одним з найвпливовіших політиків світу ХХ сторіччя.

Звертаємо увагу на те, що О. Ледяєв як громадянин Латвії у правових відносинах з Україною є іноземцем, а ч. 1 ст. 17 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” № 3929-ХІІ в редакції від 2003 р. закріпила, що іноземцям та особам без громадянства гарантується право на свободу совісті нарівні з громадянами України. Однак, визнаючи за іноземцями права, закон водночас покладає на них обов’язки та встановлює певні заборони. Зокрема, ч. 2 цієї ж статті забороняється розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образа почуттів громадян України та іноземців та осіб без громадянства у зв’язку з їх релігійними переконаннями.

Висновки:

Проаналізувавши зміст доктрини “Новий світовий порядок” та висловлювання Олексія Ледяєва під час проповідей, здійснених на території України на початку 2005 р., експерти вважають:

1. У виступах О. Ледяєва містяться заклики, спрямовані на порушення основ конституційного ладу України: народного та державного суверенітету, цілісності території, світського характеру влади, верховенства права, ідеологічної багатоманітності, рівності всіх людей у правах, невідчужуваності та непорушності прав людини.

2. Доктрина “Нового світового порядку” О. Ледяєва містить ознаки релігійного екстремізму, заклики нетерпимого ставлення та дискримінації щодо віруючих інших віросповідань та інших релігійних течій в Україні та за її межами.

3. О. Ледяєв, проповідуючи доктрину “Нового світового порядку” і здійснюючи свою діяльність в Україні, порушує Конституцію та чинне законодавство України.

4. Існують всі законні підстави для заборони у встановленому законом порядку діяльності релігійної організації, очолюваної О. Ледяєвим, на території України.

  
Відомості про експертів:
1. Гмирко Валерій Петрович, кандидат юридичних наук, доцент, начальник юридичного факультету Академії митної служби України (стаж роботи за спеціальністю – 30 років).
2. Дячок Олег Олександрович, кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри державного права та митної політики факультету Академії митної служби України (стаж роботи за спеціальністю – 19 років).
 
Разработка LasPavel