среда
11 июля 2012г.

Английская версия


Експертний висновок щодо релігійної організації Олексія Лєдяєва „Нове покоління"
31.01.2008
План

1. Загальна інформація
2. Причини виникнення
3. Зміст доктрини

3.1. Мета доктрини
3.2. Шлях досягнення мети
3.3. Засоби реалізації доктрини
3.4. Обґрунтування доктрини

4. Сприйняття доктрини у середовищі харизматичного руху та за його межами
5. Юридично-правовий аспект
6. Висновки та пропозиції
7. Використані джерела та література

1. Загальна інформація

Релігійна організація „Нове покоління" виникла та до сьогодні існує у м. Рига (Латвія). Очолюється громадянином Латвії пастором Олексієм Лєдяєвим.
Релігійна організація „Нове покоління" відноситься до так званого християнського харизматичного руху, адепти якого переконані у тому, що вони наділені харизмою Духа Святого, є богообраними та спасенними. Якщо віруючий слухняно виконує волю лідерів громади, особливо якомога більше жертвує власні кошти на богоугодні справи, то він неодмінно досягне матеріального успіху та процвітання у суспільстві. Відсутність цього результату за переконанням харизматів може свідчити лише про недостатність віри адепта, але аж ніяк про хибність доктрини та культової практики харизматичної громади.
З моменту свого заснування релігійна організація „Нове покоління" належала до релігійного об'єднання Союз християн віри євангельської (п'ятидесятники), який є найбільшим представником харизматичного руху на теренах країн СНД та України зокрема.
В 2002 році пастор О.Лєдяєв висунув своєрідну релігійно-політичну доктрину так званого „Нового світового порядку". Ідеї цієї доктрини Лєдяєв активно пропагує у своїх проповідях, друкованих матеріалах в Інтернеті, ЗМІ на теренах всього пострадянського простору та за його межами. Базові положення доктрини О.Лєдяєва викладені у маніфесті під назвою „Новий світовий порядок", який до сьогодні є програмним документом релігійного об'єднаня „Нове покоління".

2. Причини виникнення

Виникнення та розповсюдження релігійної організації „Нове покоління" та інших подібних до неї харизматичних громад, які спираються на власні доктрини віри, зумовлені цілим комплексом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.
По-перше, для протестантизму загалом характерне заперечення авторитету єдиної традиції християнського віровчення, культової практики та способу життя (Передання Церкви) за єдиним виключенням Святого Письма, яке підлягає вільному суб'єктивному тлумаченню віруючими. Внаслідок відокремлення від історичної традиції християнської Церкви забезпечується можливість для безкінечного процесу створення нових „християнських" віросповідань, сект, церков, напрямів тощо. Замість єдиного для всіх віруючих Передання Церкви у протестантизмі ставиться множина індивідуальних передань (традицій), тобто множина суб'єктивних інтерпретацій Біблії, які створюються лідерами нових релігійних напрямів.
По-друге, виникнення нової харизматичної релігійної організації зазвичай зумовлюється появою сильного харизматичного лідера, який здатен протиставити себе та своїх послідовників попередній і більш традиційній щодо них релігійній організації, здатен очолити їх у боротьбі за існування. Для послідовників нової релігійної організації їх лідер є не звичайна людина, він наділяється абсолютним авторитетом, святістю, дарами зцілення та дивотворіння, стає символічною фігурою, сенсом і знаменом їх життя. Безкомпромісна суперечка будь-якого послідовника з даним реформатором породжує новий культ, який, у свою чергу, теж зазнає розколу. Згідно статистичних даних сьогодні існує близько 250 більш-менш стійких віросповідань протестантського походження й постійно виникають нові напрями, у тому числі і в нашій країні. Одним з новоявлених віросповідань такого типу на теренах СНД є харизматична громада „Нове покоління" Олексія Лєдяєва.
По-третє, появі нових протестантських віросповідань харизматичного характеру сприяють екологічні, економічні, соціально-політичні, культурні та релігійні умови життя людства у сучасному світі. Як відомо, сучасний світ зазнає болісних революційних трансформацій під впливом таких тенденцій його розвитку, як загострення екологічної катастрофи у відносинах між людиною та природою, антропогенна криза у стосунках між людиною та суспільством, зростання глобалізаційних процесів у економічному та політичному житті, постмодерністична деградація світогляду та культури людства загалом. Згідно з думкою більшості дослідників та всезагальним суспільним світовідчуттям у XXI столітті людство перебуває у стані глобальної кризи, яка загрожує самому факту його існування. При цьому, у суспільстві немає єдності щодо шляхів подолання кризи сучасного світу. Як це вже неодноразово спостерігалося у історії, проблемний контекст існування людини у світі в періоди радикальних суспільних трансформацій надзвичайно актуалізує релігійні пошуки виходу з кризи, появу багатьох нових віросповідань зазвичай радикального, фундаменталістського, екстремістського спрямування. Причому кожне з них претендує на те, щоб вирішити усі проблеми людства та стати рятівником світу.
По-четверте, процеси виникнення нових релігійних організацій харизматичного характеру стимулюються та надзвичайно посилюються внаслідок виникнення та прогресуючого розвитку альтернативних релігійних та світських рухів. Так, у другій половині XX - на початку XXI століть харизматичний і загалом неорелігійний бум багато у чому був зумовлений його конфронтаційним співіснуванням з марксистською, буржуазно-капіталістичною ідеологіями та соціальними системами, надзвичайною активізацією феномену ісламського фундаменталізму, сучасними релігійними та світськими, ліберальними та консервативними, глобалістськими та антиглобалістськими теоріями нового світового порядку, запеклою боротьбою між представниками самого харизматичного руху. Досить схожі процеси відбувалися у минулому. Можна згадати виникнення і становлення християнства у протистоянні до різноманітних гностичних і єретичних рухів у період кризи античного світу І-ПІ століття від Р.Х., появу та розвиток єретичних і сектантських рухів у боротьбі з католицизмом у Середні віки, реформаційний рух у Європі як протест проти католицької церкви у XV - XVI століттях. При цьому зазначимо, що на відміну від феноменів сучасного релігійного життя ці явища завжди були досить обмежені у часі та просторі і ніколи не мали глобального характеру.

3. Зміст доктрини

3.1. Мета доктрини
Головна мета секти „Нове покоління" проголошена у самій назві програмного маніфесту пастора О.Лєдяєва - „Новий світовий порядок". О.Лєдяєв усіляко підкреслює свою безсумнівну віру у прихід Нового світового порядку, який неминуче має здійснитися у XXI столітті завдяки активній революційно-реформаторській діяльності „християнської церкви". Невід'ємним аспектом цієї діяльності буде так зване „останнє Пробудження", тобто всесвітнє навернення людства до „християнства". Остаточним результатом „останнього Пробудження" буде Друге пришестя Ісуса Христа та Його Тисячолітнє царство.
Историческая роль Церкви в XXI веке сводится к осуществлению грандиозной программы - приготовить мир ко Второму Пришествию Господа нашего Иисуса Христа!
Новий Мировой Порядок - неизбежный результат последнего Пробуждения.[1]
Слід підкреслити, що цим та іншим ефектним і, на перший погляд, абстрактним гаслам О.Лєдяєв надає цілком конкретний радикально політичний сенс. Фактично, мова йде про створення всесвітнього, без виключень для жодних країн і народів, "християнського геополітичного простору". Згідно до цієї концепції "християнського" глобалізму усі державні та громадські інституції, усе суспільство має цілковито контролюватися представниками екстремістської псевдохристиянської політичної ідеології. Іншими словами, вже в котре в історії ми маємо справу із вірою в те, що ось-ось нарешті має здійснитися вседосконале теократичне царство добра, справедливості, істини та щастя на Землі. Ідея Раю на Землі, чи то в релігійних, чи то в світських варіантах, на жаль, досить часто надихала і продовжує надихати багатьох утопічно налаштованих людей на криваві революції, міжнародні та громадянські війни, терористичні акти, встановлення тоталітарних режимів тощо. Все це особливо ганебно та небезпечно для громадян України та інших народів колишнього СРСР, які у своєму недалекому минулому зазнали величезних втрат, кривавих жертв від тоталітаризму.
3.2. Шлях досягнення мети
Стратегічний напрям реалізації своєї амбітної мети О.Лєдяєв визначає войовничими термінами - „Вторгнення й Експансія".
Вторжение и Экспансия - вот главная стратегия церкви последнего времени. Вторжение и Экспансия - рельсы, по которым Церковь XXI века будеш двигаться и утверждать Царство Божье по всему лицу земли.[1]
Побудова нового світового порядку через „Вторгнення та Експансію" за Лєдяєвим має здійснюватися за такою спрощеною схемою:
здійснення масованої інформаційно-ідеологічної компанії щодо пропаганди
божественного, християнського статусу Нового світового порядку;
створення образу ворога, тотальна демонізація своїх супротивників і сучасного
стану речей особливо у тих сферах, на які секта спрямовує свою діяльність,
політичній, морально-етичній, культурній, релігійній;
створення розгалуженої мережі релігійних організацій;
формування достатньо чисельного електорату для підтримки на виборах;
створення власних політичних структур (партій, рухів, об'єднань тощо) для
лобіювання своїх інтересів у владних структурах;
поступове висування „своїх" людей до органів державної влади (парламент, уряд,органи юстиції тощо);
посилення авторитету та формування позитивної суспільної думки завдяки маніпулятивному зосередженню на собі соціальних державних програм;
ініціатива реформування державного устрою на „християнських" засадах;
створення „християнської" теократичної держави з диктатурою нової харизматичної еліти.

О.Лєдяєв називає процес підпорядкування владних структур з подальшим використанням їх можливостей для утвердження світового панування ідеології Нового світового порядку „Пробудженням „згори"".
Пробуждение "сверху" - вот ключевой стратегический вопрос Церкви последнего времени.
Идеология страны рождается не иначе как продукт воздействия на политическое сознание определенных духовных сил.
Просвященная Церковь - зто катастрофа для всего демонического царства.
Церковь будет способна разрушить дела дьявола на правительственном уровне, очистить правительство от магии и колдовства и провозгласить в стране справедливые принципи Царства Божьего в имени Иисуса Христа. [1]
Ця програма за Лєдяєвим має реалізуватися спочатку у тих країнах, де для цього є найбільш сприятливі умови. До таких країн на пострадянському просторі відносяться Латвія та Україна, які мають стати плацдармом для поширення „християнського геополітичного простору" по всьому світу.
Як бачимо, релігійно-політична програма О.Лєдяєва передбачає здійснення ряду тактичних кроків відверто екстремістського, агресивного характеру, які обов'язково призведуть до максимального загострення суспільного протистояння, що може мати непередбачені катастрофічні наслідки.
Христианское вторжение - это не елейние проповеди и убаюкивающие молитви. Это ураган в Духе Святом, которий сметет на своем пути все оккультные гнезда в правительственних кулуарах. [1]

3.3. Засоби реалізації доктрини

Для реалізації своєї відверто екстремістської стратегії та приховано екстремістської тактики О.Лєдяєв використовує засоби, які є типовими для організацій харизматичного характеру.
Базовим комплексним інструментом залучення людей до релігійних громад О.Лєдяєва „Нове покоління" є харизматична культова практика, яка переважно здійснюється у формах різноманітних молитовних зібрань віруючих, що являють собою своєрідну суміш рок концерту, дискотеки, політичного мітингу, ток-шоу. На цих зібраннях за допомогою сугестивних інтерактивних дій, закликів, гімнів, пісень, віршів, молитов, оплесків, танців, музичних композицій створюється харизматична атмосфера святкового шоу, яка стимулює перехід людини з нормального стану до стану екзальтації, трансу, що за своїми ознаками дуже нагадує сп'яніння.
За думкою авторитетних дослідників, харизматична культова практика за своїми витоками сягає ще стародавніх традицій язичницького шаманізму. В зв'язку з цим, більшість релігієзнавців і богословів не бачать достатніх підстав для підтвердження християнського характеру харизматичного руху і кваліфікують його як псевдохристиянський і язичницький.[11, 69] Тому всі заяви представників харизматичних угруповань про свою належність до істинного християнства слід оцінювати як безпідставні та неправдиві спекуляції.
Центром культових дій і всього життя будь-якої харизматичної релігійної громади є її лідер, у нашому випадку - пастор Олексій Лєдяєв. Роль лідера харизматичною спільноти важко переоцінити, вона без перебільшення є абсолютною. Сенс життя членів харизматичної групи концентрується у його особі, головним чином у виконанні обов'язків повної покори йому як істинному пророку, великому реформатору й навіть як самому Богу.
Когда человек выполняет Его поручения - Бог отождествляет с ним Себя, чтобы вторгаться, ломать старые отжившие устои и утверждать Новий Порядок. [1]
Лідер харизматичної організації максимально активно використовує технічні засоби, психологічні прийоми впливу, сучасні технології маніпуляції свідомістю своїх адептів. Вживає специфічну харизматичну мову, спонтанний характер якої створює у слухачів щодо нього враження небесного осяяння, вишньої мудрості та богооткровенности. В проповідях О.Лєдяєва наголошується на тому, що досягнення влади має здійснюватися по можливості з максимальним використанням легітимних демократичних механізмів. При цьому проголошується абсолютне та неподільне право „християн" на владу; Новий світовий порядок розглядається як єдиний богоугодний і тому незмінно вічний тип політичного устрою; можливість втрати влади після її досягнення в принципі не розглядається.
Таким чином, проповідь та діяльність представників релігійної організації „Нове покоління" на чолі з О.Лєдяєвим фактично засвідчує, що ми маємо справу з тою самою тактикою, яку свого часу вдало застосував Гітлер для захоплення влади, тактикою руйнації і знищення демократії і християнства „зсередини" їх власними засобами з метою створення замість них своєрідного псевдохристиянського варіанту глобальної фашистської держави.
3.4. Обґрунтування доктрини

О.Лєдяєв обґрунтовує свою доктрину здебільшого безапеляційними заявами про її богоодкровенний характер і благословення Боже щодо реалізації Нового світового порядку в недалекому майбутньому, саме в тому розумінні та саме в той спосіб, як про це свідчить він - пастор Олексій Лєдяєв.
Слід підкреслити, що саме ідея провіденційного, фатального, невідворотного, незалежного від бажання чи волі людини Нового Божого Царства є основоположним догматом доктрини О.Лєдяєва, який визначає завдання, засоби, стратегію, тактику, характер, всі інші складові ідеології та практичної діяльності організації „Нове покоління".
При цьому з метою маніпуляції свідомістю слухачів О.Лєдяєв звертається до типових для харизматичних рухів аргументів, надаючи їм прості, афористичні, спокусливі та легкі для сприйняття формулювання.
Перш за все, Лєдяєв звертається до христологічної аргументації. Він стверджує, що Ісус Христос як Творець та Спаситель є абсолютним Володарем світу та всіх людей, незалежно від того, визнають вони це чи ні.
Его претензии на мировое первенство логичны и обоснованы.
Во-первых, Он сотворил этот мир. Во-вторых, после грехопадения Он искупил его. В-третьих, Сам Бог официально воцарил Его над ним. В-четвертых, поставил Его - главою Церкви. [І]
При цьому володарювання Христа Лєдяєв тлумачить у буквальному політичному, політико-економічному та навіть юридичному сенсі, тобто у сенсі тотального державного керівництва.
Если Кровь Иисуса Христа пролилась на Кресте для искупления всего рода человеческого, это означает - не отдельние государства, но весь мир являєшся Его законной собственностью, оплаченным товаром Царства Божьего.
Его претензии на корону Мирового Владычества законны и обоснованы.
Если Иисус - глава Церкви, значит, Его доминирующая позиция в мире является законной позицией Церкви. [1]
Далі зазначається, що Христос як глава християнської Церкви саме за допомогою останньої має здобути владу й надалі здійснювати керівництво людством, яке є його законною власністю. Таким чином, християнська Церква визначається як інструмент політичної влади Христа над усім світом. Вона фактично розглядається як політична партія, яка на основі істинного вчення в майбутньому має досягти світового панування та привести людство до всезагального благоденства і щастя. Аналогія Церкви у розумінні О.Лєдяєва з комуністичною партією в марксизмі-ленінізмі видається цілком очевидною.
Усі супротивники радикально політичної інтерпретації місії Церкви в світі, як з боку релігійних, так і нерелігійних рухів, безапеляційно засуджуються і визнаються ворогами Христа, фарисеями та зрадниками християнської справи. За свої злочини вони неодмінно будуть покарані Богом ще за свого земного життя, а також у близькій апокаліптичній перспективі.
Ну, а если правители отделяют Церковь от государства и обьявляют ей войну - они безнадежно проигрывают. Оказываясь легче пустоти, они уходят, позорно и бесславно, чтобы уступить место тем, кто имеет вес и значимость для Царства Божьего.
Аргументація від апокаліпсису займає важливе місце в аргументації положень доктрин будь-яких єретичних і сектантських рухів. Велику роль відіграє вона також і у вченні О.Лєдяєва і його послідовників. З метою активізації уваги до своєї особи, стимуляції прийняття його доктрини, Ледяєв слідом за своїми історичними попередниками та сучасниками (представниками ранньохристиянських сект, середньовічних єретичних напрямів, старообрядців, Свідків Єгови, Адвентистів Сьомого Дня та інших) заявляє про наближення останньої битви між силами добра і зла, про близький кінець світу, про друге пришестя Христа та Його тисячолітнє Царство.
Великое Поручение ~ зто Божий реванш, последний и решающий в истории человечества. [І]

Таким чином, завдяки аргументації від апокаліпсису О.Лєдяєв здійснює ідеологічний тиск і залякування своїх опонентів. Це, в свою чергу, дозволяє опосередковано маніпулювати свідомістю слухачів, навіюючи їм думки про те, що лише вірні послідовники О.Лєдяєва як істинного проповідника та виконавця Божої волі є відданими служителями Христа, що саме вони отримають відпущення усіх гріхів та матимуть спасіння у майбутньому невідворотному Царстві Христа на Землі. Отже, за своїм значенням для віруючих О.Лєдяєв фактично ототожнює себе з Христом.
Аргументація від первісного християнства також є характерним типом доведення правоти нових харизматичних і в цілому протестантських рухів. Перемога християнства на Землі у інтерпретації О.Лєдяєва витлумачується як повернення до часів первісного християнства, до часів апостолів, зішесття Святого Духа (П'ятидесятниці), чудес і знамень, іншими словами до ідеального стану життя християнської Церкви.
Бог изольет от Духа Своего на всякую плоть. Возвратятся времена Пятидесятницы, первоапостольские чудеса и знамения.[1]
Також варто звернути увагу на те, що задля того, щоб викликати симпатію у слухачів та посилити свій вплив серед прихильників, О.Лєдяєв майстерно спекулює на природному бажанні людей бути щасливими, на очікуванні кращої долі, безпідставно обіцяючи у недалекому майбутньому вирішення всіх проблем, настання справжнього Раю на Землі.
О.Лєдяєв вважає, що яскравими свідченнями на користь реальної можливості здійснення його утопічних обіцянок є процеси, які відбуваються у сучасному релігійному та політичному бутті світу. Перш за все, він говорить про величезний вплив християнства на політичне життя таких країн, як Латвія, Південна Корея, Україна та США, що найбільше стосується останньої.
После недолгого перерыва и ожесточенной предвыборной борьбы Бог вновь возвратил США Христианское Правительство.
Президент страны, рожденный свыше, его администрация, где христиане в большинстве на ключевых позициях впасти - зто великая победа.
Приход к власти Христианского Правительства не означает что вся страна тут же, автоматически становится пуританской, Это означает, что в стране возникают все предпосилки стать таковой, поскольку Церковь в таких условиях получает небывалую свободу влиять и действовать.
Джордж Буш-младший больше проповедник, чем политик. Но именно зто качество определяет его политическую прозорливость, прагматизм и неуязвимость.
В самий критический момент Президент цитирует 22-ой Псалом и призивает всех меров, сенаторов, конгрессменов и весь американский народ - молиться. Бог, услышь их молитву и благослови Америку![1]

Таким чином, для О.Лєдяєва сучасні США є зразком християнського устрою для всього прогресивного людства. Звідси випливає висновок, що інші країни мають в усьому уподібнюватися ідеалу „християнської" американської держави, напевно, включно з її агресивними, імперіалістичними, нечесними методами поширення свого світогляду та способу життя у світі. Адже, мета виправдовує засоби.
Рейтинг Христианского Правительства США, в связи с последними событиями, стремительно возрастает. Практически все страны современного цивилизованного мира признают его международный авторитет и вьнуждены прислушиваться к его решениям.[1]
Фактично вчення О.Лєдяєва є „християнізованим" варіантом доктрини світового панування США в умовах нових геополітичних реалій однополюсного світу, які прийшли на зміну реаліям протистояння двох соціально-політичних систем часів холодної війни. Своїми проамериканськими заявами Лєдяєв намагається дістати визнання та підтримку з боку найсильнішого і найвпливовішого гравця світу XXI століття, США, зрозуміло якщо він її вже не має, що також видається цілком вірогідним. Таким чином, лєдяєвська доктрина Нового світового порядку активно використовує аргументацію від сучасної геополітичної ситуації у світі.
Особливе місце в аргументації Нового світового порядку Лєдяєв відводить Україні. Феномен „помаранчевої революції" він тлумачить як епохальну подію, яскраве свідчення „духовного Пробудження", „Велику Божу Перемогу". Суттєвою ознакою радикальної трансформації українського суспільства Лєдяєв називає страх політичних лідерів перед своїм народом. Віктор Ющенко проголошується „Божим Обранцем", уособленням сил добра та правди.
Победа Оранжевой революции - начало новой эпохи на зтой земле. [3]
В зв'язку з цим, робиться висновок про те, що Україна є земля обітована, в якій склалися сприятливі умови для створення „християнської державності".
Прежнее время умалило зту землю, но последующее время возвеличит ее.[3]
Як бачимо, обґрунтовуючи свою доктрину, О.Лєдяєв пропонує своєрідну концепцію історії християнства та й людства загалом. Згідно з нею історичний шлях людства після пришестя Ісуса Христа складається з таких основних етапів:
епоха первісного християнства;
період деградації та занепаду християнства; - час духовного пробудження та повернення до часів первісного християнства;
епоха тисячолітнього царства Христа та святих (міленіум);
остання битва (Армагедон), Друге пришестя Христа;
вічне блаженство святих в Царстві Небесному.

Така історіософська схема є досить типовою для харизматичного руху та протестантизму загалом. Новим в ній є хіба те, що весь історичний шлях християнства, по-перше, цілком витлумачується в державно-політичному контексті, по-друге, "духовне Пробудження" та остаточне торжество Христа над його ворогами пов'язується з періодом сьогодення, починаючи з 90-х років XX століття, та переможним втіленням ідеології Нового світового порядку від Лєдяєва в суспільно-політичному житті людства.
Основними діючими суб'єктами історії Лєдяєв вважає народи, головним критерієм яких проголошується наявність державності.
Без государства нет народа.
Наличие государственности - благословение.
Потеря государственности - проклятие.[2]
Виходячи з цього постулату, Лєдяєв пропонує своїм послідовникам здобути власну державність і тим самим створити новий народ під назвою "християни". Плацдармом для реалізації цього глобального проекту мають стати ті країни пострадянського простору, державні органи яких зі злочинною поблажливістю споглядають за розповсюдженням Нового світового порядку від Лєдяєва, що головним чином стосується Латвії та України.
Если христиане не приобретут государственность и не узаконят своє существование, не узаконят своей морали, нравственности и христианских ценностей на законодательном уровне, рано или поздно мы останемся вне закона...
Ми находимся на историческом переломном зтапе и не должни проморгать, мы не должны потерять этот шанс и быть народом, а не сектами, отбросами общества. Мы, как народ, претендуем на государственность. [2]
Таким чином, О.Лєдяєв фактично закликає християн завоювати власну державність за рахунок втрати національної ідентичності народами України, країн СНД, а в перспективі і всього світу, за рахунок міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі, за рахунок руйнації правового демократичного устрою сучасних держав. Як відомо, подібний експеримент вже намагалися втілити в життя, але тоді створювали народ під назвою "радянський".
Особливої уваги О.Лєдяєв надає аргументації тої тези, яка викликає найбільш запеклу критику з боку супротивників його маніфесту - тези про те, що навернення світу до християнства має здійснюватися „згори", тобто політичними засобами державної влади. Він стверджує, що саме такий спосіб перемоги християнства у світі відповідає Божому плану, саме він гарантує вічну міцність та стабільність Нового світового порядку.

Небо всегда управляло землей, а священство - царями. Возрождение общества немыслимо без возрождения правительства.[1 ] Божий план - принести пробуждение "сверху", и тогда оно не захлебнется через пару лет.
Пробуждение "снизу" - зто являение кратковременное и хрупкое.[1]
Для всіх теоретичних побудов О.Лєдяєва є характерним віртуозне маніпулятивне витлумачення біблійних текстів з метою надання авторитетності доктрині Нового світового порядку. Він активно використовує виривання текстових фрагментів з контексту, після чого надає їм потрібного йому значення. Біблійним виразам на кшталт "Євангеліє Царства", "Царство Боже", "Цар Небесний", "Цар царів і Господь пануючих", "Володар", "Викупна Жертва Христа" та іншим надається радикально політичне забарвлення. Всі важливі соціально-політичні події і процеси сьогодення оцінюються та інтерпретуються за аналогією з подіями та процесами, які описуються в Біблії. Більше того, Євангеліє і Біблія загалом розглядається Лєдяєвим як буквально державна, політична книга, положення якої обов'язково мають стати законодавчими нормами.
Евангелие Царства - Евангелие Государства.
Евангелие - государственная книга.
Конституция страны должна быть переписана из Библии.[2]

4. Сприйняття доктрини у середовищі харизматичного руху та за його межами

Положення релігійно-політичної доктрини О.Лєдяєва викликали здивування, нищівну критику та неприйняття з боку переважної більшості лідерів і рядових віруючих харизматичного руху.
Богослови харизматичних спільнот відзначають невідповідність доктрини нового світового порядку євангельському вченню про принципову відокремленість церкви від держави; підкреслюють небезпеку деградації життя церкви за умови її поєднання з державою, прецеденти чого вже були в історії; вказують на міжконфесійну розрізненість і слабкість сучасної церкви, що унеможливлює існування дійсно християнської держави; відзначають вкрай небезпечний, екстремістський утопізм ідеї про необхідність насадження християнства „згори" засобами державної влади, що обов'язково приведе до підкорення церкви державі; і нарешті оцінюють вчення О.Лєдяєва як антихристиянське та сатанинське за свої змістом. [4; 5; 6]
В ході гострої полеміки, яка розгорнулась у середовищі харизматичного протестантизму на сторінках преси та в Інтернеті, представники релігійної організації „Нове покоління" на чолі з О.Лєдяєвим займають безкомпромісну позицію щодо відстоювання своєї правоти, звинувачуючи своїх опонентів у фарисействі, зраді ідеалам християнства та співробітництві з його ворогами.
Повну підтримку О.Лєдяєв знаходить з боку старшого пастора релігійної громади харизматичного спрямування „Посольство благословенного Царства Божого" Сунканмі Сандея Аделаджі. Ця релігійна організація з центром у м. Київ поширена на території України та відзначається активним лобіюванням власних інтересів в органах влади, державних і комерційних підприємствах, у засобах масової інформації нашої країни. Доктрина Нового світового порядку О.Лєдяєва цілком відповідає ідеології Процвітання та життєвого успіху Сандея Аделаджі, фактично є логічним продовженням останньої. Тому пастор Сандей повністю сприйняв амбітні месіанські ідеї свого брата по вірі, усіляко сприяючи їх трансляції та популяризації в Україні та за кордоном.[2; 3]
Вже декілька років ідеологія нового світового порядку О.Лєдяєва безперешкодно пропагується в Україні, внаслідок чого вона вже вийшла на політичний рівень. Релігійні спільноти „Нового покоління" сьогодні активно реєструються на території нашої держави. Особливо активно це відбувається у Київській, Донецькій і Дніпропетровській областях.
Доктрина та діяльність О.Лєдяєва викликали вкрай негативну реакцію з боку державних органів багатьох країн. Він був оголошений персоною „нон-грата" у Російській Федерації (2002 р.), у Республіці Бєларусь (2003 р.). У 2005 р. йому був заборонений в'їзд до Казахстану. Нажаль, державні інституції України, які мають контролювати та адекватно реагувати на процеси появи та розповсюдження подібних деструктивних ідеологій, досі відзначаються злочинною пасивністю та недбалістю.
Таким чином, на сьогодні релігійна організація „Нове покоління" на чолі з пастором О.Лєдяєвим знаходиться у відносинах гострої конфронтації щодо більшості віруючих і організаційних структур генетично спорідненого з нею харизматичного руху та щодо свого „зовнішнього" соціального оточення, репрезентованого органами державної влади, громадськими організаціями на території свого поширення.

5. Юридично-правовий аспект

Як відомо, Україна після здобуття незалежності заявила про свою прихильність принципам демократії та правової держави.
Нового змісту в незалежній Україні набув принцип свободи совісті. Свобода совісті як конституційний принцип права конкретизується і захищається цивільним, кримінальним, адміністративним та конституційним законодавствами. Правове регулювання відносин держави і церкви щодо забезпечення свободи совісті здійснюється згідно з Конституцією України[8], Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації"[9], Законом України „Про освіту"[10] та іншими юридичними актами.
Конституція та інші законодавчі акти України передбачають задоволення духовних потреб віруючих і атеїстів, забороняють дискримінацію громадян залежно від їх ста-влення до релігії.[8, 35]
Право свободи совісті гарантує свободу сповідувати чи не сповідувати релігію, переходити в іншу релігію, відправляти культ, виконувати релігійні обряди, дотримуватися канонів своєї релігії у житті, право батьків (чи опікунів та піклуваль-ників) виховувати дітей відповідно до своїх особистих переконань, право на таємницю сповіді, рівність всіх громадян перед законом незалежно від їх релігійних переконань [8, ст. 24] тощо. Здійснення цих прав може бути обмежене державою лише в інтересах охорони суспільного порядку, здоров'я та моральності населення.[8, ст. 35]
Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви.[10, ст. 9] Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.[8, ст. 35]
Таким чином, згідно з вітчизняним законодавством Україна проголошується світською державою з демократичним правовим устроєм, у рамках, якого людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.[8, ст.1,3]
Вищевикладені базові правові принципи нашого державного устрою у сфері свободи совісті, державно-церковних стосунків та постулати релігійно-політичної ідеології Нового світового порядку О.Лєдяєва в усіх свої пунктах є радикально протилежними та абсолютно несумісними. Факт безкомпромісної конфронтації між правовою демократичною державою, якою згідно з нашою Конституцією є Україна, та екстремістською тоталітарною державою, якою відповідно до доктрини О.Лєдяєва у недалекому майбутньому Україна разом зі всіма іншими країнами світу повинна стати, є абсолютно очевидним і не підлягає сумніву.

6. Висновки та пропозиції

Релігійна організація „Нове покоління" на чолі з пастором Олексієм Лєдяєвим цілком підпадає під визначення деструктивний культ (тоталітарна секта) за всіма суттєвими ознаками подібних організацій, розробленими сучасними вітчизняними та зарубіжними дослідниками цього феномену. Релігійна організація „Нове покоління" є авторитарною ієрархічною організацією, руйнівною по відношенню до природного гармонійного стану
особистості (внутрішня деструктивність), а також до традицій, норм, звичаїв, культури загалом (зовнішня деструктивність).
Релігійно-політична доктрина та діяльність організації О.Лєдяєва „Нове покоління" чітко вказують на наявне тотально екстремістське протиставлення себе по відношенню до „зовнішнього світу". Це виражається у агресивному запереченні сучасного типу світової цивілізації, надбань та стану її життя в усіх його суттєвих аспектах - релігійному, морально-етичному, політичному, національно-культурному, правовому. Безпосереднім наслідком такої позиції та її нав'язливої пропаганди є розпалювання релігійного та національного розбрату, проповідь ідей абсолютної вищості одних людей над іншими, руйнація сім'ї, держави, традиційних способів життя людей, атмосфера залякування, образа релігійних і національних почуттів, приниження гідності особистості.
Діяльність релігійної організації „Нове покоління" на чолі з О.Лєдяєвим пов'язана з нагнітанням страху, знервованості, істеричного очікування близького кінця світу. Все це сприяє потенційній загрозі „ініціювання" катастрофи шляхом екстремістських заходів і навіть терористичних актів з боку членів досліджуваної релігійної спільноти в разі невідповідності фактичних обставин суспільного життя їх революційно-апокаліптичним очікуванням. Таким чином, діяльність тоталітарної секти „Нове покоління" на чолі з пастором О.Лєдяєвим є вкрай небезпечною для суспільства.
Діяльність організації „Нове покоління" є несумісною з міжнародним законодавством про права людини, законами України („Про свободу совісті та релігійні організації", „Про освіту" та ін.), суперечить положенням Конституції України щодо охорони прав і свобод особистості, сім'ї і захисту безпеки держави.
Зміст екстремістської ідеології секти „Нове покоління", яка подається у вигляді релігійної проповіді, принижує гідність великої кількості людей та організацій, громадських, державних, релігійних, національно-культурних, у цілому руйнує взаєморозуміння та співпрацю у суспільстві. Новий світовий порядок є відверто антихристиянською, антисемітською, антиісламською, антидемократичною, а головне антиукраїнською програмою.
Абсолютно неприйнятною в умовах розбудови демократичної України є проповідь встановлення тоталітарного режиму в суспільстві з властивим для нього абсолютним пануванням однієї певної ідеології. Реалізація цього проекту на практиці загрожує поверненням до темних часів хрестових походів, інквізиції, масових репресій, державного терору, міжрелігійного та міжнаціонального розбрату, міжнародних і громадянських воєн.
Для культової практики релігійної організації "Нове покоління" властива наявність і домінування стихійно-екстатичного начала, що передбачає магічні дії, ритмічні священні танці й гімноспів, ірраціональний досвід трансу. Новий світовий порядок - це примусове підкорення людей шляхом застосування деструктивних психотехнік з метою встановлення тиранії та диктатури нової „християнської"" еліти.
Загалом поява та поширення харизматичних культів на кшталт "Нового покоління" О.Лєдяєва разом з такими тенденціями існування сучасного суспільства як секуляризація, зростання окультизму, неосхідних релігій, є проявом прогресуючої деструкції традиційного християнства, а відтак і фундаментальних засад європейської культури та цивілізації.
Отже, у контексті інтенсивних демократичних перетворень, міжрелігійної та міжконфесійної полеміки, загальної суспільної нестабільності в Україні діяльність релігійної організації „Нове покоління" на чолі з пастором О.Лєдяєвим та подібних до неї організацій слід охарактеризувати як надзвичайно небезпечну. Тому українська держава всіма властивим для неї засобами повинна забезпечити всесторонній захист свої громадян від агресії з боку релігійної спільноти О.Лєдяєва „Нове покоління" та всіх інших деструктивних культів (тоталітарних сект), держава повинна рішуче протидіяти їх появі та активності на території України.

7. Використані джерела та література


1. Пастор Алексей Ледяев. Новый мировой порядок //
2. Алексей Ледяев Проповедь Евангелие царства // Видеокассета Посольство Божье. 11 лет. К., 01.04.05. .
3. Алексей Ледяев Проповедь Благословенное наследство // Видеокассета Посольство Божье. 11 лет. К., 02.04.05.
4. Вера Стребиж Евангелие или зкспансия // Тимофей. № 2 (29), Февраль 2002 г. // ¦www.timophi.org.ua.
5. Виталий Максимюк Я не верю в „Новый мировой порядок" // Тимофей. № 8 (35), Сентябрь 2002 г.
6. Дмитрий Гранов Украйна - колыбель религиозного зкстремизма // Своє мнение. № 20 (182) от 25.05.2005.
7. Загальна Декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.
8. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К.: Просвіта, 1996.- 80 с.
9. Закон України Про свободу совісті та релігійні організації // Відомості Верховної Ради, 1991 р.,№25.
10. Закон України Про освіту // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Законодавство України про загальну середню освіту. К., 1999 р. №9.
11. Ю.А.Нарижный Неорелигии как социокультурный феномен: Учебно-методическое пособие.- Днепропетровск: Юридическая академия Министерства внутренних дел, 2004.- 232 с.
12. Нетрадиційні релігійні та містичні культи України. Навчальний посібник. За ред. ОстроуховаВ.В. К.: „Росава", 2003-335 с.

Кандидат філософських наук, старший викладач кафедри культурології НПУ ім. М.П.Драгоманова
Борозенець Т.А.
З червня 2005 р.

 
Разработка LasPavel